КАЛИНІВСЬКА МІСЬКА РАДА
офіційний веб-сайт
КАЛИНІВСЬКА МІСЬКА РАДА
офіційний веб-сайт
22400, Вінницька обл., Калинівський р-н, м. Калинівка, вул. В. Нестерчука, 47, 04333-2-16-37
Калинівська міська рада
14 грудня 2017 року, четвер, 00:18
Пошук по сайту
Офіційні сайти
Статистика
зараз на сайті:1
візитів сьогодні:2
візитів всього:533130
Історія

    Давнина

Калинівку засновано в першій половині XVIII ст., Була спроба пов'язати назву селища з калиною, якої нібито колись тут було багато. Історичні джерела свідчать, що назва ця походить від прізвища польського магната Калиновського, який загарбав тутешні землі й закріпачив селян. 1774 року в ній налічувалося 44 двори в яких проживало 143 чоловіка. Хоч поселення було невеликим, пани відкрили тут пивоварню, винокурню, млин, які давали їм чималий прибуток. Розвивалась Калинівка повільно. Через сто років в ній стало 145 дворів з населенням 1138 чоловік. На той час село перетворилося на містечко. Всі кращі землі та ліси захопили поміщики.

 

   ХІХ століття

Малоземелля селян та поміщицький гніт були причиною неодноразових антифеодальних виступів мешканців Калинівки та навколишніх сіл. Особливої гостроти ця боротьба набрала в першій половині XIX ст., коли її очолив Устим Кармалюк. Його загони базувалися поблизу Калинівки, в Чорному лісі. Калинівчани всіляко підтримували повстанців, ховали їх від переслідувань, брали участь у нападах на поміщицькі маєтки. Сам Устим Кармалюк не раз бував у Калинівці, користувався схованками калинівчан. У 1828 році калинівський селянин К. Древицький притягався до суду за переховування Устима Кармалюка.

В 1860-х роках Калинівським маєтком, якому належало 2660 десятин землі, з них 1540 у Калинівці, заволодів німець Л. Вальков. Найкращі землі він залишив собі і лише 664 десятини віддав на викуп селянам. Переважна більшість селян не мала ні тягла, ні корів і не могла звести кінці з кінцями. Щоб знайти заробіток, багато з них йшли на заводи, фабрики, залізницю. В 1871р. завершилось будівництво залізниці Київ-Одеса, яка пролягла через Калинівку. За короткий час Калинівка розбудувалась і була віднесена до розряду містечок. У кінці 70-х років 19 ст. тут з’являється ряд підприємств, у тому числі цукровий і винокурний заводи.

Зростала торгівля. Чотири рази в рік тут відбувалися ярмарки. Культура в пореформеній Калинівці була дуже низькою. Майже всі її мешканці були неписьменними. Лише в 1885 р. тут при церковному приході було відкрито першу церковно-приходську школу, а у 1902 р. відкрилось міністерське 2-х класне училище, що містилось біля будинку волосної управи. 1903 р. в містечку відбувся страйк робітників. У 1906 р. в Калинівській волості виникли заворушення, а в Калинівці городяни спалили поміщицький маєток.

Після скасування кріпацтва в Калинівці все більше розвивалися капіталістичні відносини, з'являлися промислові підприємства. У 1871 році закінчилося будівництво залізниці Київ - Одеса, яка пролягала через Калинівку. Це мало велике значення для розширення її економічних зв'язків з іншими районами. Пізніше будуються цукровий та винокурний заводи. Розвивалися й ремесла. У 80-х роках налічувалось близько 20 різних ремесел. Разом з промисловістю в Калинівці зростала і торгівля. Щороку тут відбувалося 4 ярмарки. В містечку було 27 лавок.

На кінець XIX ст. кількість населення Калинівки перевищила 1600 чоловік. Значна частина калинівських селян перейшла працювати на цукровий і винокурний заводи, залізницю, займалась ремеслами, йшла на заробітки в інші губернії.

Освітній рівень населення Калинівки був дуже низьким. Майже всі її мешканці лишалися неписьменними. Тільки в 1885 році відкрили школу. Це була невеличка однокласна церковнопарафіяльна школа. Її відвідувало небагато дітей. У 1902 році відкрили двокласне училище, але й після цього більшість підлітків залишалася поза навчанням.

Початок XX століття

Активно включились калинівчани у революційні події 1905-1907 рр. Разом з селянами сусідніх сіл вони брали участь у страйку в маєтку поміщика Ольшевського. На придушення страйку до маєтку надіслали ескадрон драгунів. Та, незважаючи на це, страйкарі добилися підвищення оплати праці з 20 коп. до 50 коп. на день. Щоб попередити поширення страйку, в усі села Калинівської та Пиківської волостей прибуло ще 3 ескадрони драгунів. Але й це не допомогло. Заворушення виникали в різних селах. В ніч на 30 жовтня 1906 року жителі спалили панський маєток. Згоріли панські конюшні, воловні, короварні, свинарники, скирди хліба на полях. Щоб придушити заворушення, кількох учасників революційних виступів у Калинівці каральний загін розстріляв. У роки реакції ще більше посилився визиск мешканців містечка — знизились заробітки, почастішали штрафи, збільшився робочий день.

На початку Першої світової війни в Калинівці заробітна плата на цукровому й спиртовому заводах була низькою. Переважно більшість селянських сімей не мала тягла і неспроможна була вчасно обробити свої земельні наділи. Багато землі в ці роки залишилось незасіяною. Солдатські сім'ї ледь животіли. Після лютневої революції і повалення царизму багато мешканців Калинівки активно включилися у політичне життя.

 

Радянський час до другої світової війни

В січні 1918 року було проголошено владу Рад. На сільському сході в кінці січня мешканці сіл Калинівської волості схвалили ленінські декрети про мир і землю і маніфест ЦВК України про утворення українського радянського уряду, затвердили волосний ревком (голова Т. М. Тилюк) і доручили йому розподілити поміщицькі землі й майно. В результаті цього розподілу дві третини всіх селянських дворів Калинівки одержали 1600 десятин панської землі, 150 волів, 150 коней, 100 корів, понад 6 тис. пудів зерна-насіння.

На початку березня 1918 року австро-німецькі війська захопили Калинівку. Окупанти та місцева влада зобов'язали населення сплатити податок за 1916—1918 рр., повернути поміщикам землю і майно. Настали тяжкі дні окупації й панського свавілля. Та калинівчани не хотіли відмовлятися виконувати волю загарбників. Землю і майно поміщикам не повертали, податків не сплачували. Тоді на початку квітня 1918 року до Калинівки вдерлися загони карателів. Всіх людей, які не встигли сховатисьсь, зігнали на площу й вчинили над ними звірячу розправу. Однак жоден калинівчанин не схилив голови перед карателями. Кати всіх називали більшовиками й вимагали видачі членів ревкому. Потім наклали контрибуцію, забрали заручників і виїхали до Вінниці, попередивши жителів: якщо не сплатять податків і контрибуції, не повернуть майна, то заручники будуть розстріляні. Але й після цього калинівчани не скорилися, продовжували чинити опір. Розподілену панську землю засіяли, врожай зібрали, а окупантам та їх запроданцям хліба не дали. Окупанти, налякані зростанням ненависті серед населення, змушені були звільнити заручників. Калинівку було визволено 16 березня 1919 року.

В Калинівці почало налагоджуватися мирне життя. Відновив свою роботу ревком. 10 квітня відбувся волосний з'їзд Рад, на якому представник Вінницької Ради і комітету більшовиків О. Первин виступив з доповіддю про становище в країні, про закони й заходи радянського уряду та чергові завдання волосної Ради. На плечі новообраного волвиконкому лягли невідкладні турботи про те, як швидше і краще засіяти землю, організувати виконання продрозкладки, забезпечити хлібом вдів і дітей-сиріт загиблих фронтовиків. Влітку 1919 року, відбулись бої військ Петлюри з вінницьким комуністичним батальйоном, який захищав підступи до Козятина, в якому зосередилось багато військового майна. Під Калинівкою між Вінницьким батальйоном і петлюрівцями, які встигли зайняти залізничну станцію, зав'язався запеклий бій, що тривай понад три доби. Більшість бійців полягла смертю. Лише невелика частина прорвалася через фронт.

Члени Калинівського ревкому й виконкому пішли в підпілля. Через п'ять місяців частини Червоної Армії 2 січня 1920 року заволоділи Калинівкою. Калинівський ревком і волвиконком відновили свою діяльність. На сільському сході жителі обрали сільську Раду. Ревком і сільська Рада допомагали бідноті обробляти землю, заготовляли хліб та інші продукти для Червоної Армії. Але новий похід Антанти перервав мирне будівництво. Вороги, на цей раз білополяки, знов вдерлися до містечка. Та не минуло й двох місяців і частини 14-ї армії 20 червня 1920 року визволили Калинівку. Після громадянської війни відбудову підприємств та сільського господарства калинівчанам довелось починати в дуже важких умовах. Устаткування цукрового й спиртового заводів за роки війни вийшло з ладу. Поголів'я худоби і тягла скоротилося наполовину. Землю довелося обробляти з великими труднощами, врожаї збирали мізерні. Загалом, як і по всій Україні в Калинівці була глибока криза, яку визначали:

  1. Економічна розруха. Вона, зумовлена з одного боку, тим, що тривалі воєнні дії (майже безперервно протягом 7 років) зруйнували матеріально-технічну базу промисловості, погіршили її кадрове забезпечення, з іншого – воєнно-комуністична політика значною мірою призвела до дезорганізації господарських зв’язків.

Не кращою була ситуація і в сільському господарстві. Незацікавленість селян, зумовлена політикою воєнного комунізму, недостатня забезпеченість реманентом та тягловою силою спричинили скорочення посівних площ.

  1. Політична нестабільність, яка була наслідком невдоволення селян продрозкладкою. Реквізиції та заборона торгівлі викликали особливо гостру відразу, тому розкладка виконувалась з величезним напруженням. Відбирати хліб у селян ставало все важче. Для цього почали використовувати загони червоноармійців Української запасної армії, проте усе наштовхнулось на збройні виступи селян.
  2. Голод. З двох хвиль голоду, що прокотилися Україною в 1921-1923рр., перша значною мірою була зумовлена надмірним вивезенням хліба у голодуюче Поволжжя та промислові центри Росії, насамперед Москву і Петроград, а друга – експортом українського зерна.

На початку 1923 р., за переказами, в Калинівці трапилась неординарна подія. Солдати повертались з громадянської війни, їхали зі станції Калинівка до с. Сальника. Біля повороту до села стояв дерев'яний хрест. Один із солдатів вистрелив і влучив у нього, з отвору пробитого кулею, потекла іржава вода, яку священики назвали кров’ю, а цю подію – «Калинівським чудом», яке стало відомим на всю Україну.

1923 р. був утворений Калинівський район, адміністративним центром якого стала Калинівка. Однією з найжахливіших подій в історії Калинівського району була колективізація з її спустошливими наслідками. Лозунг “ліквідація куркульства як класу” означав, що тих, хто чинив найзапекліший опір розстрілювали, масово вивозили в табори примусової праці на північ. В цій половині 1930 р. було розкуркулено 174 господарства. 22-м згодом повернули майно. Їх визнали середняцькими. Наступні хвилі розкуркулення тривали протягом кількох років. Лише в лютому 1930 р. було розкуркулено 133 господарства. Господарів або ж виселяли за межі району, або виселяли з села в спеціальні поселення по 10-12 садиб, що знаходились на території району, або ж виселяли у північні райони СРСР. (Їх приблизна кількість в районі була 21). За роки колективізації в Калинівському районі було знищено найактивнішу, найпідприємливішу, економічно-міцну частину селянства, князів, що хотіли і вміли працювати.

В результаті колективізації в Калинівці до кінця 1930 р. утворилось 2 колгоспи. Реконструйовано було спиртзавод.

Утисків та репресій в цей час зазнала і прогресивна інтелігенція, служителі культу. Назвати хоча б українського письменника, уродженця с. Котюжинець Й.П. Зорянчука, в творчості якого переважала тема голодомору. В середині лютого органи ДПУ вилучили в пошти листа Йосипа Зорянчука до Остапа Вишні. В листі приводились випадки смерті з голоду в с. Котюжинцях Калинівського району. Й. Зорянчуку пощастило : справа до суду не дійшла.

Голодомор 1932-1933 років страшним вихором пронісся Калинівщиною. Смертність у 1933 р. набула значних розмірів. Якщо за 1932р. в районі померло 1325 чоловік, то в трьох селах району за 2,5 місяці в 1933 р. – 286 чоловік. Траплялись і випадки людоїдства.

В 30-ті роки в Калинівці було відкрито 2 середні школи, кінотеатр. Будинок культури, поліклініку. Розширилась бібліотека.

 

Друга світова війна

В перші дні Вітчизняної війни понад 1200 чоловік з селища пішли на фронт. Серед добровольців було й 12 жінок. Більш, як 200 чоловік записалося до винищувального батальйону. 22 липня 1941 року Калинівку окупували німецько-фашистські війська. В центрі селища гітлерівці на вулиці Дзержинського влаштували гетто, на околиці – табір для військовополонених. Та знаходились люди, що незважаючи на ризик і загрозу смерті переховували євреїв, рятували їх від фашистів. Фронт наближався до селища. Під загрозою розстрілу заборонялося людям виходити за його межі, під конвоєм виганяли людей на роботи. Всіх, хто хворів, знесилювався і не тримався на ногах, щоранку підбирав спеціальний фургон і вивозив на розстріл в лощині між Калинівкою і Павлівкою. За рік у цьому таборі з кількох тисяч невільників лишилося живими не більше сотні чоловік. У ніч на 30 червня 1942 року фашисти розстріляли понад 700 євреїв.

На боротьбу з ворогом калинівчан піднімали підпільники. Підпільну групу в Калинівці організував М. П. Архипович. З перших днів війни він був у лавах Червоної Армії заступником командира роти. Поранений під Полтавою потрапив в оточення. Йому пощастило вирватись і добратись до Калинівки. Після одужання влаштувався на роботу в Калинівському відділенні Корделівського земгоспу і там наприкінці 1941 року створив підпільну групу. Учасниками цісї групи були молоді месники В. Клименко, І. Мазур, В. Муржинський та інші — всього 27 чоловік. 19 травня 1942 року в Калинівці відбулося перше засідання підпільного райкому комсомолу, на якому затвердили склад загону. Комісаром призначили М. П. Архиповича, командиром В.І. Дюнова. Одночасно на залізничній станції Калинівка утворилася друга підпільна група, очолювана офіцером Червоної Армії М. І. Бариловим. До її складу ввійшли два брати Д. О. й Г. О. Блохіни, Г. Бєлов, Л. Толстіхін, учителька М. Д. Полянчук, та інші жителі селища. Більшість з них вирвалася з оточення та повтікала з концтаборів і влаштувалися на залізничній станції вантажниками й на інших роботах. Дії підпільників з кожним днем набирали все більшого розмаху. В своїх листівках підпільники висвітлювали хід боїв на фронтах, друкували зведення Радінформбюро, викривали злочини й брехливу пропаганду фашистів. Листівки закликали населення чинити опір окупантам, зривати польові роботи, не давати фашистам продовольства, саботувати їхні розпорядження.

В червні 1942 року в Калинівці в хаті М. Д. Полянчук відбулося засідання керівників підпільних груп Калинівки, Павлівки, Самотнього, Курави, на якому було вирішено об'єднатись у Калинівську підпільну організацію і створити єдиний партизанський загін. Командиром призначили В. М. Месароша. Незабаром у селищі згоріли барак фашистських зв'язківців і радіостанція, а на аеродромі — склад пального. На залізничній станції однієї ночі було знищено 7 вагонів хліба. Почали зникати фашистські офіцери, поліцаї, старости. Люди всіляко саботували польові роботи. Не менше третини землі залишилось незасіяною. А в жнива добра половина зібраного врожаю не дісталась окупантам; колгоспники за порадами підпільників ночами розібрали його по домівках і поховали. Умови роботи підпільників були надто важкими. Вся околиця кишіла гестапівцями й есесівцями. В кінці 1942 року гестапо натрапило на слід підпільників.

Почались провали. На початку 1943 року гестапівці схопили з листівками Д. О. Блохіна й після катувань розстріляли. Заарештували Г. Бєлова й ін. Але вони розрізали тюремні грати і вирвалися з пазурів катів. З Павлівської групи схопили й закатували К. В. Волинця та його 12-річного сина Лесика. В ніч на 5 березня 1943 року в селі Котюжинцях вистежили М. II. Архиповича. Вдерлися до квартири місцевого вчителя, де він переховувався. У єдиноборстві з фашистами він загинув. Всього в ті дні фашисти схопили й закатували 23-х підпільників. Багато груп підпільної організації , більшість калинівських месників напровесні 1943 року перебазувались у Чорний ліс. Разом з ними була й Л. Л. Волинець — партизанська мати.

Весною 1943 року В. М. Месарош вибув до іншого району. Командування загоном прийняв П. Т. Кугай. Комісаром став П. К. Волинець. Своїми діями загін все більше наводив жах на фашистів. Начальник поліції у Вінниці доповідав, що навколо «Вервольфа» в тих селах, де немає поліції, вже 6 тижнів, як старости сплять не у себе вдома, а в копицях сіна, що дії підпільних організацій і партизанів не можуть бути зупинені ні німецькими воєнними, ні політичними силами. А начальник таємної поліції писав, що з грудня 1941 року по вересень 1943 року в цьому районі зареєстровано 1360 пригод. Звістка цро дії партизанів швидко облетіла всі села Калинівського і навколишніх, районів. До Чорного лісу все більше йшло людей. К. Ю. Гуменчук, яку підпільники надіслали працювати в Калнівський табір військовополонених, влаштовувала втечі полонених і направляла їх до загону. Через кілька місяців в його підрозділах уже налічувалось близько 800 чоловік. Командування прийняв А. С. Мичковський, комісаром був Д. Д. Садовник (Васильєв). До осені 1943 року загін виріс і перетворився в партизанське з'єднання що об'єднувало близько 1400 партизанів. Після закінчення війни багато партизанів за подвиги в тилу ворога були відзначені урядовими нагородами. А комісарові загону П. К. Волинцю, в зв'язку з 20-річчям від дня Перемоги, посмертно присвоєно звання Героя Радянського Союзу. В лавах радянських військ на різних фронтах Вітчизняної війни сотні калинівчан самовіддано билися з ворогом. Старший лейтенант М. Ф. Степовий удостоєний звання Героя Радянського Союзу. Його ім'я присвоєно Калинівській середній школі №1, де він навчався. Звання Героя Радянського Союзу було присвоєно й С. В. Антонюку за форсування Одера й оволодіння плацдармом. Всього за подвиги па фронтах нагороджено орденами і медалями Радянського Союзу 620 калинівчан. У боях за незалежність Вітчизни полягло смертю хоробрих на фронтах 548 чоловік селища. Нема сім'ї в Калинівці, яка б не втратила на війні когось з рідних.

Визволили Калинівку частини 74-го стрілецького корпусу 14 березня 1944 року. Окупанти зруйнували її вщент. Вивели з ладу залізничну станцію й залізницю, спиртовий завод, ремонтно-механічні майстерні, МТС, всі громадські будівлі колгоспів, приміщення шкіл та багатьох установ, розграбували майно колгоспів і колгоспників. У колгоспах селища не лишилося ні машин, ні коней, ні худоби й реманенту. МТС не мала жодного трактора. Навесні 1944 року в Калинівці важкими зусиллями було засіяно землю. У такий спосіб обсіяли майже 70% колгоспної землі. Механізатори відремонтували частину розбитих тракторів МТС. У 1940 році калинівчани вже обробили всю землю, але труднощі відродження господарства були великі. Щоправда кожного року від держави надходили машини, мінеральні добрива, сортове насіння, грошова позичка.

 

Після війни

В грудні 1950 року три колгоспи об'єдналися в один. Головою новоствореної артілі обрали І. Й. Димінського, секретарем парторганізації — вчительку І. Д. Гослінську. Протягом двох років господарство вже досягло довоєнних врожаїв. Усували наслідки окупації і калинівські підприємства. Колектив спиртового заводу своїми силами підняв з руїн головний корпус заводу, відремонтував його устаткування. У 1948 році завод вже досяг довоєнної потужності — 2500 декалітрів спирту на добу. Калинівські залізничники протягом кількох місяців розчистили територію станції, поновили колію і забезпечили безперебійний рух поїздів.

За перші місяці після окупації жителі відбудували школи, лікарню. Відновили роботу школи, бібліотеки, клуби, кінотеатр, пошту і телеграф, магазини, районні установи. У наступні роки в Калинівці сталися чималі зміни в господарському, культурному і громадському житті. Паровозоремонтні майстерні після реконструкції були перетворені на завод, де не тільки ремонтували паровози, а й виготовляли устаткування для цукрових підприємств країни. Випуск продукції на ньому до 1958 року зріс майже в три рази. Продуктивність праці збільшилася у 2,4 раза. Чималих успіхів було досягнуто і на спиртовому заводі. До кінця 1958 року потужність його зросла до 6 тис. декалітрів на добу, а випуск продукції збільшився на 25%. В листопаді 1979 року Президія Верховної Ради УРСР ухвалила перевести Калинівку із розряду селищ міського типу в розряд міст районного підпорядкування.

 

Сьогодення  

КАЛИНІВКА  — місто-районний центр у Вінницькій області України.

 

Географія

Калинівка розкинулася на Подільській височині, вздовж берегів маленької річки Жерді, притоки Південного Бугу, за 26 км на північ від обласного центру.

 

Адміністративний поділ району

Калинівка — центр району, площа якого 1,1 тис. кв. км. На території району розташовано 58 населених пунктів. З 1969 року населені пункти Варшиця і Шевченівка об'єднані з нею і стали околицями міста.

 

Демографія

Населення Калинівського району — 64,1 тис. чоловік, у т. ч. міського (власне населення Калинівки) — 19,9 тис. сільського — 44,2 тис. чоловік.

 

Історія

Кали?нівку засновано в першій половині XVIII ст., Була спроба пов'язати назву селища з калиною, якої нібито колись тут було багато. Історичні джерела свідчать, що назва ця походить від прізвища польського магната Калиновського, який загарбав тутешні землі й закріпачив селян. 1774 року в ній налічувалося 44 двори в яких проживало 143 чоловіка.

 

Економіка


Промисловість

Нині Калинівка одне з передових міст Вінницької області. Калинівка має багатогалузевий виробничий комплекс, провідне місце в якому займає харчова промисловість. Основні промислові підприємства міста: ЗАТ "Калинівський машзавод" (буртоукладальна техніка, обладнання для сушіння молока), ТОВ "Калинівський ЕЗДМ" (плити деревостружкові), ВАТ "Вінніфрут" (соки), парфумерно - косметична фірма "Коне" (одеколони), СТОВ "Корделівський цукровий завод" ( цукор), ВАТ "Агромаш"(труби, борони, агрегати комбіновані), ЗАТ "Калина" (швейні вироби), консервний завод (консерви), ВАТ "Ремонтно-механічний завод" (плоскорізи, культиватори), "Перша національна миловарна компанія" (мило), Калинівський молокозавод (молоко, сир, масло).

ТОВ ’’Калинівський ЕЗДМ’’ виробляє деревинно стружкові плити. Потужність – 96 тис. м3. Чисельність працюючих на підприємстві – 450 чоловік. Експорт складає 35% - Польща, Росія, Азербайджан, Грузія, Молдова.

ЗАТ "Калинівський машинобудівний завод". На підприємстві виготовляють: буртоукладочні машини, авторозгрузчики гідравлічні, молокосушки, товари народного споживання, в тому числі котли опалювальні газові різних модифікацій. Чисельність працюючих на заводі - 500 чоловік.

ТОВ "Вінніфрут". Види діяльності: виробляють безалкогольні напої, фруктові та овочеві соки. На підприємстві працює 950 чоловік.

ВАТ "Калинівський агромаш" - нині по праву вважається одним з кращих промислових підприємств району. Широкої популярності у споживачів набула ґрунтообробна техніка з маркою Калинівського "Агромашу". Уже декілька років підприємство випускає агрегати для обробітку ґрунту "АК - 4", які працюють на полях не тільки Вінницької області, а й Чернігівської, Херсонської, Харківської областей. Великого попиту у сільськогосподарських виробників набула удосконалена пружинна борона для знищення бур'янів "БПШ - 8", використання якої дозволяє на 60-70 відсотків знищувати бур'яни. Велику роль має власне виробництво труб, яке нині є основним видом виробництва. «За вагомий внесок у розвиток агропромислового комплексу» у 2001 році підприємство нагороджено Почесною Грамотою Кабінету Міністрів України. Постійна орієнтація підприємства на потреби і побажання замовників, багаторічний досвід в ремонті, застосування прогресивних технологій і кваліфіковані кадри дозволяють акціонерному товариству успішно функціонувати і бути конкурентноздатними на ринку України. Покупцями продукції підприємства є представники майже всіх регіонів України. Роботи виконуються в найкоротші строки і з збереженням високої якості і гарантії. Продукція підприємства неодноразово експортувалась на відомих міжнародних і регіональних виставках. Протягом 2004 р. в економіці міста зберігалась позитивна тенденція нарощування обсягів промислового виробництва, темп росту у виробничій галузі за 9 місяців склав 123,3%.

Будівельний комплекс нараховує 6 організацій, що здійснюють будівельні та ремонтні роботи Зокрема: ЗАТ "Калинівське БМУ- 5", Державна будівельна фірма "Альфа", Калинівське районне дорожне державне підприємство "Калинівський райавтодор", ТОВ "Калинівський райміжгоспбуд", Калинівська міжгосподарська шляхова будівельна дільниця, Калинівська госпрозрахункова дорожна дільниця Вінницького ДЕП та приватні фірми, які виконують ремонтно-будівельні роботи згідно європейських стандартів.

 

Транспорт

Усі населені пункти району з'єднані між собою дорогами з твердим покриттям та надійним автобусним сполученням.

Калинівка - важливий залізничний вузол на лініях Київ - Одеса, Київ – Кам'янець-Подільський , Бердичів - Вінниця.

Вантажні пасажирські перевезення в Калинівському районі здійснюються ВАТ "Корделівське АТП 10561", ДП "Віннтрас", ВАТ "Калинівське АТП 10509", та 11-ма приватними перевізниками.

ВАТ «Калинівське АТП 10509» нагороджено Дипломом комітету транспорту і зв'язку Верховної Ради України в 2004 р., як лідера транспортної галузі загальноукраїнського проекту «Україна - транспортна».

 

Зв'язок

Калинівський район має 100 % покриття державних, обласних телеканалів та стійкий мобільний зв'язок. Районний вузол зв'язку обладнаний сучасними, зручними кабінами для виходу в Інтернет. Також вихід в Інтернет доступний і для звичайних користувачів у квартирах і будинках, що забезпечують ’’ВАТ Укртелеком’’ та ’’ТОВ Архімед’’.

 

Соціальна сфера


Медицина

Мережа медичних закладів району складається з центральної районної лікарні на 290 ліжок, Пиківської дільничної лікарні на 15 ліжок, 12 лікарських амбулаторій, 34 фельдшерсько-акушерських пунктів. Щороку в закладах медицини району стаціонарну допомогу отримують 12 тис. жителів, виконуються 4 тис. операційних втручань, а також мікрохірургічні операції на органах зору. Діє понад 50 аптечних закладів.

 

Освіта

В систему освіти Калинівського району входить 39 загальноосвітніх шкіл, в яких навчається 8876 учнів, технологічний технікум та 2 професійно технічних училища №21, №32, в яких навчаються відповідно 750 та близько 1000 юнаків та дівчат, 1247 дітей відвідують 19 дошкільних навчально-виховних закладів.

 

Культура

В Калинівці діє центральна районна бібліотека, яка в останні роки досягла високого рівня розвитку. При калинівській бібліотечній системі в районі існує 36 її бібліотек-філій.

 

архівАнонси
1 березня 2013 року 10:33

Електронна адреса Калинівської міської ради sekretar-kl@ukr.net

Голосування
Якої позиції дотримуєтесь ви по відношенню до створення ОСББ (Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку) в будинках міста?
це допоможе швидше вирішувати нагальні проблеми будинку (33 %)
це дасть можливість мешканцям відчути себе повноправними власниками будинку (12 %)
це додасть зайвих клопотів мешканцям будинку (37 %)
не маю нічого проти створення ОСББ, аби лише вирішення проблем не торкалось мене (3 %)
мені байдуже (12 %)